Для Ільюченка Максима

І. Багряний. «Тигролови»

Образ Сірків у  романі «Тигролови» уособлює Україну.  Родина Сірків пам’ятає свою батьківщину, хоча вони опинилися на чужині, проте змогли зберегти свій «український» світ, сповнений моральної чистоти та гармонії.

      Сірки — люди горді та сильні, їх загартувала сувора природа. Атмосфера в родині, що  врятувала Григорія, світла і добра, тут він знаходить справжній домашній затишок.      Родина Сірків має незвичне заняття — вони виловлюють тигрів в тайзі. Вони вступають в двобій з цими сильними та гордими тваринами, достойними супротивниками, і виходять переможцями.

    Характеристика родини Сірків «Тигролови» Сірки переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали тигроловами.

 Старий Сірко відповідально ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе, щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї. Батько родини підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе, не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину, «по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами сім’ї Сірків.

  Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до праці.

Мати у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх привітала, годувала, ніжно любила.

Діти виховувалися в атмосфері доброзичливості, взаємоповаги.  

   Мати родини — вперше постає перед очима Григорія в національному одязі.

У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»

Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям.

 Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу. Сім’я Сірків керується законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і промисел. Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників, святкування Різдва, Святої вечері тощо.      

   Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина. У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України. І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося, стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі завжди мають щастя». родина сыркыв тигролови

  

               Цитатна характеристика героїв родини

 Дід → Григорію: «Я ще не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата». «За битого база платить одну тисячу лиш, а за живого і щоб без найменшого ґанжу — 12–15 тис. крб, та все крамом. Ми з того й живем».

     Григорій про Сірків: «Оце і все господа. І вона одна тут на великому просторі. А ці люди, що в них він жив, навіть охороняли його».

     Про Сірківну: «Недарма-бо в такім краю, забившись на кінець світу, та після всіх злигоднів, в тяжкому змаганні з цією дикою природою так збереглась. Їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий. Такий, як у всіх матерів там, за двадцять тисяч кілометрів звідси».

   Сірківна: «В сміливих щастя завжди є!.. От хоч би й ми. Приїхали сюди… Боже! Яка страшна і дика пуща була! Чужа чужина… А бач, оббулися… І дивись — зажили ж як потім! А пущі здолали, і край скрили, ще й залюднили. І звикли, полюбили. А нові діти народились — це вже їхня батьківщина тута…».

 «Всередині хата вибілена, ще й розмальована по-нашому, а зокола — вигляд сибірський або поліщуцький… Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. Тут рай був, а не край, як для робочого. І ліс, і золото, і риба, і земля хліб родить, і ягода всяка, і все — бери тільки. Лишень треба рук. А народ наш робочий».

 «Це була наша друга Україна, нова Україна, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринославка, Переяславка тощо».

      Зовнішність Сірка: «Не дід, а вусатий дідуган, дебелий, високий, черновидий, волохаті груди випинаються з білої пазухи. На ногах їчаги, на голові пропотілий кашкет, ватяні штани на нім, дарма що така спека, при боці мисливський ніж, а коло сідла в перед-нього коня приторочена гвинтівка».

     Сірко: «Як на промисел рушати, то найперше — треба зброю в порядку мати».

    Морози і Сірки: «Гора з горою не сходиться… А два роди навіть в такім океані, в таких безмежних нетрищах не змогли розминутися».

«Весело пили, за традицією, за козацьким звичаєм… І орудували щелепами так, як тільки в тайзі можуть орудувати при вовчих зубах і при вовчому, хижому апетитові… Їш — не їш, молотили, стирали все, як на жорнах…»

   Сірко: «Щастя, як трясця, як нападе, не скоро покине». Сірки святкували Різдво, як з діда-прадіда велося: з кутею на Святвечір і з усіма тим зворушливим і романтичним ритуалом, що такий пам’ятний Григорієві з дитинства». «Проти ночі кішок не стежать».  

Характеристика образу Наталки «Тигролови»

Мати та дочка — уособлення добра, краси, злагоди.

    Наталка — смілива, горда, мужня і рішуча. Вона не боїться тайгових труднощів. Вона здатна пожертвувати своїм життям заради коханого. Наталка І. Багряного продовжує галерею жіночих образів, сильних і рішучих, здатних вершити великі справи.)

 Цитатна характеристика Наталки

Портрет: «Така ж хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, … ставна та горда і заразом насмішкувата…»

  Григорій про Наталку: «Ось вона, козача кров! І ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а й квітуча — і така сувора, гартована і гонориста».

«Чемність для неї така ж вродлива риса, як і краса. …безтурботна, моторна».

   Григорій про Наталку: «Дивна вона, ця дівчина… Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна. …така, як ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить тонюсіньких колючок у руку. І це дівчина — звіроловка, переможниця страхіть усяких! Як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть підступити».  Мати про дочку: «І в кого вона тільки вдалася? Їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з собаками… І пре туди, куди й чоловік не насмілиться. Звели їй до відьми в зуби залізти — і полізе. Їй би треба хлопцем родитись».

  Григорій: «Яке треба мати вухо, щоб за дві години ходу почути крізь нетрі собачий гавкіт, та ще й упізнати, що то Заливай, а не інший який. Вража дівчина, вона як коза».  «Яка запальна! Хижа! Ні, не хижа,— дикунка. От. І в ній кров бурхає так, як і в кожної тварини тут, як у пантери, чи в рисі, чи в тигра».

 «Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю май-же первісною, неприступною».

«Дивовижна, химерна дівчина!»

«Як що заволоділо її серцем, то вже край».

 «У Наталки був хороший, сильний голос. Вона вела свою партію, як прошву золоту шила. Сміливо, щиро, як і все робила так. І аж луна котилася та завмирала ген десь на Голубій паді, і замовкали нетрі, коли вона виводила».

     Григорій: «Вона — дитя ще незайманого спокою. Наталка! Гола і дивна, як мавка лісова».

«Псувала іноді полювання, але нітрохи тим не журилась. Вона була навіть смілива, як дитина, бо їй, либонь, невідоме було почуття страху. Лише Григорія вона боялась».

«Химерна, незрозуміла дівчина!»

«Горда, як королева, буйна, як вітер; радісна, як сонце; мерехтіла очима і сміялась, закинувши голову, махала рукою туди, до вершечка кедра… Королева!! Ось вона справжня, свавільна, і горда, і прекрасна, як богиня… І чиста, як богиня».

      Характеристика образу Грицька

     Грицько, Сірків син, став для втікача другом і братом, навчив мисливських премудростей. Так само як і батьки, мовчки й делікатно підтримував Многогрішного.  Молодий Сірко — вправний мисливець і звіролов, сміливий, з великою повагою ставиться до батьків, шанує традиції й звичаї козацького роду.

Портретна характеристика Грицька: «Високий, як батько, дебелий красень. Молодий — років 25. На ньому військовий, старенький френч. На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці — ніж, а за плечем новенький дробовик».

  Григорій Многогрішний – головний герой роману І. Багряного «Тигролови». Він «нікому не відомий, гордий нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного», «гордий сокіл, безумний сміливець», як говорить про нього автор. «Юнак - 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк... На ймення - Григорій Многогрішний» - такі прикмети подаються про нього після втечі.

Григорій «мав голіафську силу, навіть підпливлий кров'ю, навіть в рядні ношений. Перше вони могли повалити його лише вчотирьох». Григорій виявився людиною «зборканої, але не зламаної і не упокореної волі, що проривався зі стиснених щелеп».
Його попутчики в «ешелоні смерті» будуть пам’ятати про нього, як «про того "диявола", про того юнака, на двадцять п'ять літ каторги приреченого, що переступив "трибунал" і вистрибнув у смерть зі скаженого поїзда», «того, хто не здався, хто лишився таки там. Образ, як символ непокірної і гордої молодості, символ тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни...»
Пам’ятав Григорія слідчий Медвин, що вів його діло: «…епопею веденого ним слідства над одним бортмеханіком та авіаконструктором, приятелем літуна Чухновського, - над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини.
Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі... Авжеж! Дивиться виряченими очима - і тільки. Як каменюка. Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя йому - слідчому, а потім лише хекав крізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав презирливо... Його вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав - але ні пари з уст. А ті очі, очі!.. З краплинами крові на віях, вони горять на смертельно-блідому обличчі хворобливим вогнем невимовленої, безмежної, тваринячої зненависті і дивляться просто в саму душу, пломеніють не кліпаючи... Розп'яли б! Роздерлії б!»

Його позиція «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи. Жить! Відплатить!!. ...Або вмерти.»
Опис Григорія після того, як він вистрибнув з потягу та опинився у тайзі:
      «Видряпавшись нарешті на гору, похитуючись і важко дихаючи, стежкою йшла двонога істота. Обірвана. Худа, як кістяк. Волосаті груди їй ходили ходором над сухими ребрами, що вилазили з лахміття. Дійшовши до поваленої кедрини, гість важко опустився на неї, обперся спиною об корінь, закинув голову і заплющив очі. Помалу обтер рукою піт. Він зовсім молодий і зовсім-зовсім збезсилілий.
       Почорніле обличчя з міцно стиснутими щелепами заросло щетиною. На крутому лобі дві глибокі зморшки сторч між крилами брів, а в зморшках сіль від поту. Одна брова тремтить, і від того таке враження, ніби брови ті пориваються полетіти.
      Він знав, що від того залежатиме його бути чи не бути, - від того, як далеко він встигне загнатися зразу. І коли не ставало сили, досить було йому зупинитися і озирнутись, як в очах ставав страшний привид пережитого і ще страшніший привид приреченого майбутнього. Тоді сила вибухала раптовим вогнем, і він зривався вихором знову. Далі, далі! Скільки вистачить сил!
       Його гнала вперед надзвичайна впертість, сто разів випробувана і загартована мужність. Вперед, наперекір всьому!
        Після того, як він забрав горіхи з борсучої нори, Григорій так каже про себе: «… з усіх злочинів, сотворених мною за і життя, - це найбільший і за це варто приліпити мені двадцять п'ять років. А то мені приліпили лихо його знає за що... Але це, я тобі скажу, було цікаво! Вони мене везли, берегли як! А я взяв та й утік! На край світу завезли, а я взяв та й утік! Ха-ха!..
Ще й кепкував із себе: "Вперед, Робінзоне! Бог не без милості, козак не без щастя".
Пережите накладає відбиток на зовнішність героя: «З води дивилося суворе, металеве обличчя. Ще молоде, але... І ті прямовисні зморшки межи бровами, і крилаті брови, заломлені уперто... Великі очі горіли мов у божевільного».
    Його переповнюють почуття й до матері Сірчихи, яка так нагадує йому його власну, згадується й Батьківщина: «Григорієві хотілось враз по-дитячому обійняти її і поцілувати, так, як це, напевно, зробила б Наталка. І він ледве утримався від цього…
      Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло... Але він мовчав. Нехай. Нехай любить її такою, якою пам'ятає»…
Він часом роздумує про свою долю, про зламане життя, дивуючись водночас з тієї щирості та довіри, з якими ставляться до нього Сірки, нічого не розпитуючи, прийнявши його таким, як є. Коли він побачив на полюванні загнану тварину, «Григорія наче хто враз шеминув ножем у серце: "Це ж ти! Це ж ти так... Зацькований... Ось так..."»
    Доля подарувала йому зустріч з кривдником, з Медвиним: «Боже мій! Мить. Мить подиву. Мить буйної радості. Є, є Бог на небі! Ось він. Ось той, з ким їх і Бог не розсудить. Все відтяв за одним разом - і ворогів і друзів, і спокій - все...»
    І Григорій його вбиває, проте не хоче, щоб когось карали за його вчинок: «Стривай! За мої вчинки відповідати ж ніхто не мусить. Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: "Судив і присуд виконав я - Григорій Многогрішний. А за що - цей пес сам знає»
Потім він розповідає Наталці всю свою історію:
«І все за те, що я любив свою батьківщину…     І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Я втік з божевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він, - його помічники... А потім присудили до двадцяти п'яти років каторги. Двадцять п'ять років! А я всіх маю двадцять п'ять. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ...   Я поклявся, що буду їх вбивати, як скажених собак.
І я втік з ешелону. Вони мене везли з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу з скаженого поїзда, - стрибнув у ніч, у смерть, на щастя».
          Григорій розуміє, що тепер знову має втікати, але « йому несила так піти геть. Він мусить піти туди, глянути, побачити. Востаннє ж. Побачити батька, побачити матір. Це, може, єдині рідні, може, на цілому світі. Попрощатись. Стати навколішки і хай благословлять у далеку путь - у темне, страшне невідоме...»
Проте, «сміливі завжди мають щастя», і Григорій та Наталка в їх числі.

Образ майора Медвина «Тигролови» уособлює сталінську репресивну машину, що прагне зламати та знищити таких волелюбних людей як Григорій Многогрішний чи родина Сірків.

     Характеристика образу Медвина

Начальник етапу– поїзда смерті — майор Медвин. Це справжній людолов, що полює на людей, залякує, катує, принижує непокірних. Він був затятим мучителем Григорія Многогрішного — молодого інженера-авіатора,— що потрапив йому в лапи.

    Все життя йому вважаються очі з кривавими росинками, пошматоване тіло юнака, і він божевільно боїться його, бо подумки називає молодим тигром.

     Цитатна характеристика Медвина «Тигролови»

   «Бравий майор — чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ,— майор ОГПУ-НКВД».

«Майор виглядає як саме втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави. В цілому експресі не тримається ніхто так гідно, так незалежно і гордовито, бо навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівнянним почуттям вищості».

    «Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим. І легенда — це він!»

   «Він дисциплінований і точний, і не схильний вдаватись у дрібниці. Тим часом не марнує часу на теревені і п’є отак собі бордо і студіює промову вождя».

    

                    Тестові завдання з теми "І. Багряний.Життя та творчість."

1. Жанр роману І. Багряного "Тигролови"

А. Історичний                    Б. Пригодницький                  В. Соціально-психологічний.

2. Життєвий принцип «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи» сповідує персонаж твору Івана Багряного

А. Медвин                          Б. Наталка Сірківна               В. Григорій Многогрішний             Г. Григорій Сірко              Ґ. Старий Сірко

3. Два експреси, протилежні за призначенням, зображуються в романі І. Багряного «Тигролови»

А .У розвиту дії                 Б. В експозиції                        В. У зав'язці                                      Г. У розв'язці                     Ґ. У кульмінації.

4. Чому звиклий до конспірації Григорій Многогрішний відкрито розписується на снігу після розправи над ворогом:

А. Нехтує безпекою, бо більше немає кого боятися             Б. Залишає умовний сигнал;

В. Указує на невідворотність кари              Г. Прагне відвести підозру від родини Сірків   Д. Уважає цей вчинок не вбивством, а виконанням вироку.

5. Символізм роману «Тигролови» виявився у:

А. Прізвищах персонажів                                          Б. Коханні Григорія та Наталки                                         В. Способі переходу героями кордону                         Г. Назві твору                               

6. Укажіть, який вищий навчальний заклад закінчив І. Багряний у 1926 р., не одержавши диплома як «політично неблагодійний»:

А. Київський художній інститут                             Б Київський університет                             В Київську консерваторію                                       Г Сумський педінститут.

7. Роман «Тигролови» закінчується словами: «Але - сміливі завжди мають ...»:

А. Талан                 Б. Успіх              В. Щастя                 Г. Надію             Д Силу духу

8. Наталчиного пса (роман «Тигролови») звали:

А Заливай              Б Пірат                В Мурай                   Г Амур              Д Дракон

9. Поїзд, що мчить в'язнів до Сибіру (роман «Тигролови»), асоціюється з

А. Птахом           Б. Тигром            В. Змієм            Г. Ведмедем               Д. Драконом

10. Голову поїзда, який мчав в'язнів через простори Росії, прикрашав портрет:

А. Леніна           Б. Маркса           В. Енгельса            Г. Сталіна           Д. Дзержинського.

11. Антагоністом головного героя роману І.Багряного «Тигролови» виступає:

А. Арсеньєв                    Б. Медвин                 В. Старий Сірко                 Г Гриць Сірко 


 Частини мови

Всі слова сучасної української мови представлені 10-ма частинами мови.

Відразу треба розібратися з групами частин мови. Їх всього три.

1. Самостійні або повнозначні частини мови:

- іменник

- прикметник

- дієслово

- займенник

- прислівник

- числівник.

Самостійні частини мови можуть називати предмети, вказувати на їхні ознаки та кількість або ж описувати дію. Головною ознакою самостійних частин мови є те, що вони – члени речення, що мають граматичну вагу та своє лексичне значення.

2. Службові частини мови:

 - сполучник

- прийменник

- частка.

Роль службових частин мови в реченні – зв’язок слів між собою, надання певних емоційних відтінків членам речення або творення нових слів і морфологічних форм.

3. Окрема група частин мови:

- вигук

- звуконаслідування.

Ці частини мови слугують для зображення емоцій, волевиявлення або навіть етикету. Також ці частини мови можуть бути імітацією звуків тварин та природних явищ.

Частини мови та їхнє лексичне значення

Розберімося, що означає та чи інша частина мови.

І. Самостійні частини мови.

Іменник – назва предметів та будь-яких явищ.

Наприклад, стіл, вітер, Ганна.

Прикметник – вираження ознаки предметів.

Наприклад, високий, красива, дерев'яний.

Дієслово – вказівка на дію або стан предметів чи явищ.

Наприклад, біжу, переїхав, зробити.

Займенник – вказівка на особу або предмет.

Наприклад, я, твій, той.

Прислівник – виражає ознаку дії чи іншої ознаки.

Наприклад, холодно, тричі, стрімко.

Числівник – назва кількості предметів або явищ та їхній порядковий номер.

Наприклад, сто, перший, десятеро.

ІІ. Службові частини мови.

Сполучник – зв’язок між собою частин речення та однорідних членів речення.

Наприклад, і, та, або.

Прийменник – засіб висловлення відношення іменника до інших слів у реченні.

Наприклад, в, під, проміж.

Частка – виражає відтінки мовлення.

Наприклад, тільки, ледве, мов.

ІІІ. Окрема частина.

Вигук та звуконаслідування  виражають почуття та емоції.

Наприклад, ой, ах, тьху.

Синтаксична роль членів речення

Членами речення можуть бути тільки самостійні частини мови, в той час як службові – тільки виконують граматичну роль у поєднання членів речення.

Іменник зазвичай буває підметом або додатком (у непрямих відмінках).

Також іменник може виступати в ролі неузгодженого означення, обставини (частіше – у місцевому відмінку), прикладки та іменної частини неузгодженого присудка, але це неосновна синтаксична роль.

Прикметник – це типове узгоджене означення.

Однак у нетиповому варіанті прикметник також може виступати іменною частиною складеного присудка.

Числівник часто буває підметом (часто – разом з іменником), але в непрямих відмінках може виступати додатком та означенням.

Займенники, що вказують на предмети в реченні відіграють роль підмета та додатка. А займенники, які вказують на порядок при лічбі та ознаки, звичайно, стають означеннями.

Дієслово – це типовий присудок. Але не тільки!

Дієслова іноді можуть виступати в ролі підмета, додатка, обставини та навіть означення.

Що стосується дієслівних форм, то дієприкметник у реченні – це означення чи іменна форма складеного присудка; а дієприслівник – це обставина.

Прислівник частіше за все буває обставиною та тільки іноді – неузгодженим означенням.

Службові частини мови не є членами речення, але давайте розберемо, яку граматичну роль вони відіграють.

Прийменник слугує для оформлення іменника як члена речення, але вживається у відмінках окрім називного.

Сполучники сурядності існують у реченні для приєднання однорідних членів та частин складносурядного речення. Сполучники підрядності єднають підрядне речення з головним у складнопідрядному реченні.

Частка потрібна для вираження чи підсилення конкретного слова або словосполучення. Також за допомогою частки окреслюється питання, ствердження чи заперечення в реченні.

А ось вигук іноді може виступати членом речення, якщо замінює самостійне слово. Хоча це відбувається рідко. Зазвичай частка просто слугує вираженням емоції, спонукання чи оклику.

Класифікація частин мови

Класифікація частин мови – це назва груп, на які поділяють слова однієї частини мови за певними ознаками. Такі групи в мовознавстві називають розрядами частин мови або лексико-граматичними розрядами.

Іменники бувають:

- назви істот та неістот;

- конкретні та абстрактні;

- власні та загальні.

Загальні іменники в свою чергу поділяються на речовинні та збірні.

Прикметники розрізняють якісні, присвійні та відносні. Проте тільки якісні прикметники здатні створювати ступені порівняння.

Дієслова бувають перехідними та неперехідними.

Числівники поділяють на :

- порядкові та кількісні;

- прості, складні та складені.

Займенники розрізняють 9 видів: особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені та заперечні.

Прислівники виділяють:

- первинні та вторинні;

- означальні та обставинні.

Означальні прислівники бувають якісно-означальними, способу дії та кількісно-означальними.

Прийменники поділяються на:

- прості, складні та складені;

 - просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні;

- похідні та непохідні.

Сполучники бувають похідні та первинні.

Частки:

- формотворчі та словотворчі;

- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально-видільні, підсилювальні;

- частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно-експресивні.

Вигуки:

- первісні та вторинні;

- за змістом: емоційні, волевиявлення, мовного етикету, звуконаслідувальні слова.

Морфологічні ознаки частин мови

До морфологічних ознак частин мови належать наступні характеристики:

1. Особливість творення частини мови.

2. Особливості відмінювання.

3. Особливості морфологічної будови слова.

Всі частини мови можна поділити на змінювані та незмінювані. До перших належать 5 самостійних частин мови - іменник, прикметник, дієслово, займенник та числівник.

Прислівник, прийменник, сполучник, частка та вигук – незмінювані частини мови, а тому ми не будемо розглядати їхні морфологічні ознаки.

Отже, морфологічні ознаки змінюваних частин мови.

Іменник:

- має рід;

- змінюється за відмінками;

- змінюється за числами;

- початковою формою виступає називний відмінок однини або множини.

Прикметник:

- змінюється за відмінками;

- змінюється за числами;

- змінюється за родами;

- якісні прикметники мають ступінь порівняння;

- початковою формою виступає називний відмінок однини чоловічого роду.

Дієслово:

- може утворювати форми дієприкметника та дієприслівника;

- дієприслівник – не змінюється;

- дієприкметник змінюють за родами, числами, відмінками; йому властивий час, стан і вид.

Числівник:

- змінюється за відмінками;

- деякі числівника змінюються за родами;

- початкова форма – називний відмінок.

Займенник:

 - вказівні займенники змінюються за відмінками; мають число та рід;

- означальні займенники змінюються за родами, числами та відмінками;

- кількісні займенники змінюються за відмінками;

- порядкові займенники змінюються за родами, числами та відмінками;

- початкова форма – називний відмінок однини.