Для Потапчук Альони

Тема. Образне слово поетичного модернізму. Альманах «з-над хмар і з долин», угруповання «Молода муза» - зв'язок із зарубіжною літературою, «нова» драма на межі століть. +1 урок

Опрацювати теоретичний матеріал, скласти опорний план .

                       Альманах „З-над хмар і з долин”

„З-над хмар і з долин” — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. Репрезентував поетів і прозаїків Галичини, Буковини та Наддніпрянщини кінця XIX — початку XX ст., які належали до різних течій і напрямків. Відкривався віршем І. Франка „Миколі Вороному”, за яким ішла відповідь М. Вороного „Іванові Франкові”. Розмаїті погляди на мистецтво, що виявилися в цих та інших творах альманаху, підкреслювали його провідну тенденцію: письменство має бути глибоко національним та художньо досконалим. М. Вороний спростував приписувану йому пропаганду гасла „мистецтва для мистецтва”, наголошуючи на потребі осучаснення української літератури, бажанні не обмежувати сферу творчої свободи письменника. Виступаючи за розширення тематичних меж літератури, за пошук нових тем і художніх засобів виразності, він закликав до модернізації української літератури.

На початку поезії М. Вороний подає епіграф, узятий із творчості Ш. Бодлера: „Предметом поезії є вона сама, а не дійсність”. Поет наголошує, що життя йому не байдуже, але він розуміє, що життя має дві рівні сили, одна з яких „велетень-гнобитель” (уособлення сили інстинкту вирішувати суперечки кровопролиттям), а друга — „геній-визволитель” (духовна міць, яка повинна стати основою життя). Незаперечна заслуга М. Вороного в тому, що в цій поезії поет вперше ставить питання про необхідність позбавити літературу у „фарисеїв”, тобто графоманів, які „стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї з порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами”. Погоджуючись із І. Франком у необхідності битися, М. Вороний водночас наголошує, що якщо повсякчас битись, то „серце може озлобитись”. У запалі полеміки поет питає адресата:

Чи все ж те розумом збагнути,

Що дасться серцеві відчути?

І чи можливо без утрати

Свобідний творчий дух скувати?

І хто Поезію-царицю

Посміє кинуть у в'язницю?

М. Вороний наголошує, що як поет він вільний у своєму виборі, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є Поезія (тобто мистецтво в найширшому розумінні), тому вона повинна бути первинною. Поет покликаний доносити до загалу духовне. Митець переконаний, що людина і людство повинні постійно вдосконалюватися, що з часом духовні ідеали повинні стати пріоритетними. У кінці поезії М. Вороний виголошує своє творче кредо: „Моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!”. У цілому митець погоджується з опонентом у тому, що поет вільний обирати предмет творчості, аби тільки б його бачення було ширше. Тому М. Вороний „іде за віком” (тобто не відмовляється від важливості висвітлювати актуальні, злободенні проблеми суспільства), але найголовнішим для нього є при цьому зберегти свою „цілість”, тобто внутрішню гармонію.

                      Угруповання „Молода муза”, „нова драма” на межі століть

      Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроїв особистості. В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція, що ґрунтується на „визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу „повної людини”... Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І. Франкові на його послання з назвою „Лісова ідилія”. Відповідь була роз'ясненням і поглибленням відкритого листа М. Вороного до письменників, який він опублікував у „Літературно-науковому віснику”, де запрошував їх узяти участь в альманасі „З-над хмар і з долин”. Він орієнтував письменників на твори, які б за змістом і формою могли „хоч трохи наблизитися до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур” і в яких „було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю незглибною таємничістю, бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента”.

Чи не подібною є творча настанова молодих львівських письменників, задекларована в журналі „Світ” і розгорнута пізніше О. Луцьким у статті „Молода муза”, де підкреслювалося: „Коли вже відкинемо наразі все царство сучасних сумнівів і перехресних кличів в напрямі нашого пізнання, а ограничимось лише на обсяг людського чуття в сфері письменства і філософії, то вистане назвати лише Ніцше, Ібсена та Метерлінка, щоб всім ярко пригадалось те живе биття сучасного, надміру, може, вразливого людського серця і щоб пригадались нам всі його приюти там, де могло воно найти своє тепло i СПОКІЙ серед бурхливих ДНІВ”.

Такі заклики не заперечували НІ громадянської теми, НІ літературної традиції. До того ж притулком для серця оголошувалися не тільки „метафізичні, містичні краї”, а й саме життя, все те, де виявляється внутрішня потреба митця, яку не можна замкнути „в ніякурозумовану шухляду”.

І. Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом „Молодої музи”. Франко критикував статтю Луцького за те саме, за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їх естетичну програму платформи майже за політичну програму: „Як же се, мої панове, ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей, наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?”

Отже, „Молода муза” — літературне угрупування у Львові, що виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угрупування ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький та інші.

Серед поетів, безсумнівно, найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка „З теки самовбивці” є учнівським наслідуванням „Страждання молодого Вертера” Гете та „Зів'ялого листя” І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поет зі своїм обличчям.

Інтелектуальний напрям українського літературного модернізму в ліриці й драматургії очолила Леся Українка, а у прозі - Ольга Кобилянська.

Прочитати драму-феєрію Лесі Українки "Лісова пісня" .

23.04.2020. Тема. Леся Українка (Лариса Косач).  Життєвий і творчий шлях. Збірка поезій «На крилах пісень». ТЛ: неоромантизм. “Contra spem spero!”. Громадянська лірика “І все-таки до тебе думка лине...”. Пейзажна та інтимна лірика (“Стояла я і слухала весну…”, “Хвиля”, “Уста говорять: “Він навіки згинув!..”).

Переглянь  відеоуроки про життя Лесі Українки  за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=uOsYUKsrh6M

https://www.youtube.com/watch?v=slqqB2tWiiA

Теорія літератури: неоромантизм (записати в зошит).

Прочитати, проаналізувати  поезії  “Contra spem spero!”, “І все-таки до тебе думка лине...”, “Стояла я і слухала весну…”,“Хвиля”, “Уста говорять: “Він навіки згинув!..”.

Записати .
Вірш «Contra spem spero» Лесі Українки, входить до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір на дві строфи.

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: медитативна лірика
Жанр: вірш
Художній напрям, стиль: модернізм, неоромантизм
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.
Тема вірша: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще.
Головна ідея: є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії.
Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.
Віршовий розмір: тристопний анапест, перехресне римування
Художні засоби:

• епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна;
• метафори: владарка темних ночей;
• звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!

Леся Українка. «Стояла я і слухала весну…»

Жанр: пейзажна лірика
Ідея: віра в перемогу світла над темрявою, життя – над смертю.
Тема: любов до навколишнього світу.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне
Рима: чоловіча

Художні засоби

• уособлення
• метафора
• синтаксичні засоби
• інверсія.

Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні.

Прочитати поезію  “Слово, чому ти не твердая криця ”.
Виконати завдання за карткою.
Надіслати на електронну адресу (antoninalasenko32@gmail.com)

Опрацювати за підручником с. 254-273.