8 клас. Українська література

 29.03.2022.  Антоніна Миколаївна запрошує вас на урок української   літератури ( Zoom)

Час: 29 березня 2022 12:45 АM Київ

Приєднатися до конференції

https://us05web.zoom.us/j/7224146682

Ідентифікатор конференції: 722 414 6682

Код доступу: 1409

Нагадую!

Оповідання «Ніч перед боєм» — перший твір у воєнній творчості О. Довженка, у ньому художньо узагальнено картини війни початкового періоду. Адже в основній частині твору розказано про події 1941 року, коли нацистські війська ступили на українську землю.

Твір має своєрідне обрамлення: перед першим боєм молоді бійці запитують знаного героя Петра Колодуба про те, що формувало його характер, навчило бути мужнім та безстрашним. У відповідь чують таку розповідь.

Наша армія відступала. На страту ворогові залишалися сотні тисяч українців: діти, жінки, старі. Сплюндрована Україна плакала їхніми гіркими сльозами, бо на той час ніхто не міг захистити її перед виродками-нацистами. Петра Колодуба та його однополчан перевозили через Десну двоє рибалок — діди Платон та Савка, саме зустріч із ними перевернула свідомість чоловіка, зробила із колишнього колгоспного садівника безстрашного воїна.

Зовні стримані, навіть суворі діди своєю поведінкою виражають жаль та зневагу до воїнів, які не здатні боронити Вітчизну, тікаючи від ворогів.

Старі уникають різких звинувачень, але їхні мудрі міркування, гіркий відчай, спогади про власних синів та онуків, скупі чоловічі сльози збурюють у душах солдатів бурю емоцій: «Життя-бо-ваше вже, а не моє... Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої... А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» Нікого не залишають байдужими слова діда Платона Півторака: «Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга, як Десна ось, третя, як калюжка — по кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив». Тому не дивно, що на інший берег Десни потрапляють здебільшого уже не перелякані парубки, а відчайдушні воїни, готові зустрітися з ворогом сам на сам.

Найбільш зворушливим я вважаю епізод твору, коли Колодуб довідується про подальшу долю дідів-рибалок. Виявилося, що молодий танкіст Іван Дробот, який звернувся до героя із запитанням, — онук діда Савки. Він і повідомив, що старі загинули через годину після прощання з радянськими солдатами: німецькі вояки змусили перевозити їх через Десну, й діди потопили човни із ворогами, загинувши разом із ними...

Таким чином, Олександр Довженко показав простих селян мудрими, непокірними, безстрашними, мужніми героями, справжніми патріотами. Своїм твором автор прагнув загострити почуття ненависті до ворога, закликав до останнього подиху боронити кожен клаптик рідної землі.

Я вважаю, що оповідання Олександра Довженка є дуже актуальними а наш час, адже вони виховують любов до Батьківщини, готовність стати на її захист, шанобливе ставлення до рідного народу, сприяють формуванню національної свідомості та почуття гордості за героїв України.

У 1945 році Довженко записав у щоденнику: «Закінчилась світова війна. Я хочу працювати. Я хочу вірити до смерті, що вже не потрібні будуть людству... генерали. Що буде мир. Що не потрібні будуть герої мученики». Віримо в це і ми!