9 клас. Українська мова

28.04.2022. Антоніна Миколаївна запрошує вас на урок української мови ( Zoom)

Час: 28 квітня 2022 10:00 АM Київ

Приєднатися до конференції

https://us05web.zoom.us/j/7224146682

Ідентифікатор конференції: 722 414 6682

Код доступу: 1409

Тема. РМ №18 Тези прочитаних публіцистичної чи науково-пізнавальної статей

Шановні дев'ятикласники!

Запам’ятайте!

Тези — це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення доповіді, повідомлення, статті тощо. Тези складають основу тексту.

Складання тез статей — дуже важливе для нашого часу уміння, яким повинен володіти кожен випускник школи. Це один зі способів вивчення тексту, осмислення, засвоєння і запам’ятовування інформації, яка міститься у тексті.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях. Тези суттєво відрізняються від плану, оскільки виділяють кожну думку, підтверджуються фактами і прикладами. Вони використовуються для запам’ятовування певної інформації. Здебільшого мають форму речень.

Опрацюйте пам’ятку .

ПАМ’ЯТКА

Як підготувати тези прочитаного

1.     Прочитати весь текст (якщо він невеликий) або розділ (якщо твір великий за обсягом).

2.     Продумати зміст тексту, знайти й прослідкувати основні положення, висунуті автором.

3.     Формулювати думки чітко й коротко, але самобутність форми повинна зберігатися, незважаючи на деяку уривчастість викладу.

4.     Кожне положення повинно містити в собі лише одну думку.

5.     Записуючи тезу, потрібно нумерувати кожну, пропускати рядок між ними.

6.     У кожній тезі потрібно виділяти головне слово й помічати логічний наголос.

7.     Якщо твір великий, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки тексту, якщо невеликий — джерело викладу.

8.     Викладати основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.

Уважно прочитайте текст. Сформулюйте й запишіть основні положення тексту у формі тез. Скористайтеся опрацьованою пам’яткою.

                                            Чиї ж ми діти        

       Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну  спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.

    Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.

    Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.

    Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».

    Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським; 346 сл.).

Виконану роботу сфотографуйте й надішліть на електронну адресу  antoninalasenko32@gmail.com  .